І сьогодні сюди, в урочище Вовчак, що у Турійському районі, дуже важко знайти дорогу, бо коли влітку 1942 року створювали один із перших підрозділів Української повстанської армії, то, звісно, і вибирали місце безлюдне, далеке від людських осель. У селі Вовчак було всього 33 хати, які пішли з димом (часто і разом з мешканцями), коли червоні партизани знищували місце, яке стало колискою УПА. Від села залишилося три покоцані кулями пам’ятники на колишньому сільському цвинтарі та дуб, якому кількасот років. Усі будівлі знищили бульдозерами і утворили чисте поле. У Вовчаку був штаб УПА «Північ», центр «Волинської Січі», казарми, госпіталь на 120 ліжок, підстаршинська школа, виробничі майстерні, кузня, зброярня, навіть ковбасня – усе, що потрібно було для побуту і діяльності українських повстанців.
Минулої неділі в урочищі Вовчак відбулося відкриття першої черги музею під відкритим небом. Волинські «свободівці» та небайдужий люд з околиць, Ковеля, Луцька вже понад 10 років відновлюють стоянку УПА. Відновили криївку, окопи, збудували церкву й музей, облаштували пам'ятники на місці поховань, почистили свердловину з водою. Тут вже проводять різні заходи патріотичного спрямування, недавно відбувся перший фестиваль повстанської пісні, чергове молодіжне таборування. На відкритті комплексу було до двох тисяч людей з усієї Волині, інших областей, навіть з Луганщини.
Волонтер, лікар-стоматолог із Ковеля Сергій Приходько – один з активних учасників відновлення стоянки УПА у Вовчаку, розказує дивовижну людську історію. І досі в одному із сіл на Турійщині мешкає старенька вже жінка, яка в часи діяльності у Вовчаку УПА жила на хуторі з кількох хат неподалік від села Свинарин, котре від Вовчака за 7 кілометрів і досі непрохідної лісової дороги. Біля хутора діяла повстанська пральня, у якій дівчина допомагала. Війна і боротьба не завадили її коханню з упівцем Сергієм, проте коли Вовчак розгромили, фронт покотився на захід, він емігрував у США, де потім і мешкав. І лише на початку 90-х років минулого століття, більше ніж через 40 років, відбулася їхні зустріч у Вовчаку, коли тут вже за незалежної України відбувався перший зліт вояків УПА з Волині. Обоє так і не одружилися, зберегли пам’ять про юність.
Наразі, каже Сергій Приходько, у планах організаторів музею під відкритим небом – перевезти кілька автентичних хат з інших сіл району, аби показати, яким був Вовчак до війни. У будинках облаштували б готель та інше, бо охочих на власні очі побачити легендарне урочище, відчути дух місця, де формувалася українська нескореність, дедалі більшає.
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк.
|