15 серпня в харківській книгарні «Є» журналіст із Москви Сергій Пархоменко представив російський проект пам'яті жертв радянських тоталітарних репресій «Остання адреса» як один із його засновників. Збори відбулися на запрошення харківської ініціативної групи, яка планує розвивати проект у регіоні.
Сергій розповів про виникнення ідеї зафіксувати кожну реальну адресу, за якою заарештовували конкретну людину, і докладно поділився деталями втілення ініціативи з зими 2013- 2014 рр.
Перші таблички були встановлені 10 грудня 2014 року в Москві. Після цього були Петербург, Барнаул, Таганрог та інші міста і села, на сьогодні встановлено близько 300 табличок. Люди самі надсилають заявку для встановлення таблички на їхній будинок, розповів Сергій, у організаторів вже близько півтори тисячі заявок і їхня кількість збільшується з кожним днем. Ім'я заявника не розголошується, хоча і не приховується. Сергій підкреслює, що табличка - це не меморіальна дошка і йдеться не про прославлення або засудження людини, а тільки про факт пам'яті про неї.
Створення реєстру репресованих людей не за прізвищами, а за їхніми адресами, розробка пам'ятної таблички, домовленості з мешканцями будинку, де зникали люди, - про все це почули харків'яни. На 300 встановлених табличок було лише два акти вандалізму, що організатори вважають гарною статистикою. Це відбувається тому, вважає Сергій, що сам будинок дає згоду на встановлення і пізніше «люди відчувають, що це їхня власність, вважають цю річ своєю».
Було складно уявити, що в сучасній Росії, де знову встановлюють пам'ятники одному з найкривавіших тиранів світової історії, одночасно просувається проект щодо увічнення жертв сталінізму. Проте не тільки сталінізму. Сергій Пархоменко наголосив на тому, що проект увічнює людей, які стали жертвами всього періоду радянської влади з 25 жовтня 1917 року. А крім того - всіх тоталітарних режимів, «за яких людське життя не коштує ні гроша, оскільки інтереси держави ставляться вище людини». «Це і є сталінізм. І це відбувалося не тільки в Радянському Союзі, а й у Румунії, Литві, Чехії, Монголії. Це все абсолютно однакові нелюдські речі!» - вважає автор проекту. Також Сергій упевнений, що в сучасній Україні цінність однієї людини також невелика - і в цьому він бачить сумну схожість із Росією.
За даними проекту, кількість репресованих у Росії склала близько шести з половиною мільйонів осіб, більшість яких було фізично знищено, в список внесли тих людей, за якими «було прийнято «спеціальне рішення», тобто пройшов формальний «суд», хоча він міг «відбутися» лише на папері.
«Головний сенс цього проекту - ми збираємо людей навколо простих трагічних історій, навколо цих табличок, а не розвішуємо залізяки. Це справляє сильне враження - виявити репресовану людину в своїй або сусідній квартирі. І дізнатися, що це був звичайний трамвайний кондуктор або інженер-електрик, або черниця, а ніякий не партійний діяч. Людина просто взяла участь у якійсь розмові, розповіла анекдот і була розстріляна!» - пояснив Сергій емоційну і соціальну складову проекту.
Сергій Пархоменко повідомив, що проект «Остання адреса» вже став міжнародним, оскільки до нього приєдналася Чехія, і висловив надію, що Україна стане його частиною. «Можливо, в Україні з'явиться юридична особа «Остання адреса, Україна», і будуть встановлювати таблички в Києві, Одесі, Львові, Харкові та інших містах. На сьогодні вже є близько півтора десятка заявок від України», - повідомив Сергій Пархоменко. Він також зазначив, що в Україні створювалися регіональні книги пам'яті, і найдокладніша, на його думку, була створена саме в Харкові - в ній вже є адреси, де жили репресовані люди.
Харків'яни приймали виступ тепло. Однак багато заяв Сергія Пархоменка викликали подив. Було дивно, що він не називає сталінізм злочином і не зрівнює його з нацизмом, не бачить небезпеки у встановленні пам'ятників Сталіну. Особливо здивувало учасників зустрічі те, що Сергій знайшов багато спільного між Росією і Україною в недооцінці людського життя і страху влади перед громадськими ініціативами. «Влада України, навпаки, вітає громадські ініціативи, прислухається до них і використовує їх для реформ! Це зовсім не так, як у Росії!» - обурилась дівчина із зали. Також глядачі нагадали, що в Україні проводиться декомунізація назв населених пунктів, вулиць і площ, про що в Росії навіть мріяти не можуть. А за прославляння Сталіна і Гітлера громадянин України повинен відповісти за законом про пропаганду нацизму і комунізму. А один молодий чоловік із зали з тризубом на футболці навіть запропонував Сергію «довше пожити в Україні і надихатися повітрям свободи», щоб звільнитися від «російського духу покори», де навіть такий потрібний проект, як «Остання адреса», може підпасти під вплив російських реалій.
Альона СОКОЛИНСЬКА, Харків
|